У
язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня – у
день весняного рівнодення, і пов’язано це було із
землеробським циклом. Із прийняттям християнства на Русі візантійський
календар почав потроху витісняти старий, і тепер уже Новий рік
починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких
місцях Новий рік продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV
століття на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1 вересня.
У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за
старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Після революції в
1918 р. більшовики "скасували" ще 13 днів у році, які становили різницю
між нашим літочисленням й європейським.
Так утворилися два святкування Нового року — за новим і
старим стилем.
14 січня християни вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід
було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого
архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали
покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було
засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.
Із самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в
рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись
закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку
власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів:
"Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте
здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий
рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників
гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом.
Годилося також у цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято
проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.
Також у день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя
Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у
благочестивій сім'ї своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах
прийняв святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де
362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в пресвітери. По
смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем
Кесарії. Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За
свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох
важкохворих. Піклувався про бідних і немічних, яким влаштував
спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг
і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий
стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі Василія
Великого було перевезено до Риму в Італію.
Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і
поселяється в якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий"
не зашкодив цій Долі. Тому й щедро викупляли те, що "пропало" та нічого
нікому не давали чи позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі
намагалися бути радісними, веселими і добродушними. Уникали на
Новорічне свято сварок і намагались помиритись з усіма сусідами - адже,
як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!
За матеріалами www.33channel.vinnitsa.com та к.і.н., ст. наукового співробітника Інституту історії України НАН України Гурбика А. О.
