Казка страшна.

Образ Діда Мороза прийшов з древньої астрономії. За старих часів зима у людей асоціювалася з планетою Сатурн, яку древні змальовували як сивоволосого старого з довгою бородою (кільце планет-супутників Сатурну). У руках у старого зазвичай була палиця або жезл - символ управління смертю.
В період зимового сонцестояння його потрібно було задобрити жертвою. Зазвичай такою жертвою ставала гарна дівчина, прив'язана до дерева. Звичайно ж, в лютий мороз вона замерзала. Це і було свідоцтвом того що Сатурн прийняв жертвопринесення.
До речі, є теорія, що саме від цього жертвопринесення і з'явився такий персонаж, як Снігуронька. Отже спочатку Дід Мороз зовсім не був добрим персонажем. Наприклад, у індійців до цих пір є міфологічний персонаж на ім'я «Великого старого Півночі» який є одним з прислужників Диявола.

А сам мішок, з якого сучасний Дід Мороз дістає дарунки діточкам, в старовину носив абсолютно інший сенс. У цьому мішку все той же індійський персонаж носив жертвопринесення, які він збирав з людей. Мало того, для індійців прихід Старика Півночі в будинок означав великі неприємності.

Казка добра.

Серед предків старика була, виявляється, і зовсім реальна людина. У IV столітті жив в турецькому місті Світу архієпископ Микола. За переказами, це була дуже добра людина. Так, одного дня він врятував трьох дочок бідуючого сімейства, підкинувши у вікно їх будинку вузлики із золотом.
Після смерті Миколу оголосили святим. У XI столітті церква, де він був похований, була пограбована італійськими піратами. Вони викрали останки святого і відвезли до себе на батьківщину. Прихожани церкви святого Миколи були обурені. Вибухнув міжнародний скандал.
Історія ця наробила так багато шуму, що Микола став об'єктом шанування і поклоніння християн з різних країн світу.
В середні віки твердо встановився звичай в Николін день, 19 грудня, дарувати дітям дарунки, адже так поступав сам святий. Після введення нового календаря святий став приходити до дітей на Різдво, а потім і в Новий рік.

Скрізь доброго старого називають по-різному, в Англії і Америці - Санта-Клаус, а у нас - Дід Мороз. Образ Діда Морозу складався століттями, і кожен народ вносив до його історії щось своє.

Предками Діда Мороза в одних країнах вважають місцевих гномів. У інших - середньовічних мандруючих жонглерів, які виспівували різдвяні пісні, або бродячих продавців дитячих іграшок.

Хто ж він такий - наш старий друг і добрий чарівник Дід Мороз?

Наш Мороз - персонаж слов'янського фольклору. Впродовж багатьох поколінь східні слов'яни створювали і зберігали своєрідний "усний літопис": прозаїчні віддання, епічні оповіді, обрядові пісні, легенди і казки про минуле рідної землі.

У Київській Русі, як і скрізь в світі, перші вірування були язичеськими. І як жителі країни, де на значній частині її території 6 місяців в році була зима, люди ототожнювали мороз, сніг, холод з богами. Існує думка, що серед родичів Діда Морозу є східнослов'янський дух холоду Треськун, він же Студенець, Карачун або Зимник, Позвізд.

Зимник відомий нам з легенд древніх слов'ян. Він, як і Мороз, представлявся у вигляді старого невеликого на зріст, з білим волоссям і довгою сивою бородою, з непокритою головою, в теплому білому одязі та із залізною булавою в руках. Де він пройдет - там чекай жорстокої холоднечі.

Серед слов'янських божеств виділявся своєю лютістю Карачун - злий дух, що скорочує життя. Древні слов'яни вважали його підземним богом, що керував морозами.

Позвізд - слов'янський бог бурь і негод. Варто було йому труснути головою - на землю валив крупний град. Замість плаща тягнулися за ним вітри, з низу його одягу падав пластівцями сніг. Нестримно носився Позвізд по небесах, супроводжуваний свитою бурь і ураганів.

Дід Треськун, "прапрадід" сучасного Діда Морозу, господаря погоди і зими, представляли маленьким старичком з довгою бородою і суворою, як справжні морози, вдачею. З листопада по березень Дед Треськун був повновладним владикою на землі.
Навіть сонце його боялося! Він був одружений на злій особі - Зимі. Діда Треськуна або Діда Мороза ототожнювали також з першим місяцем року - січнем. Цар морозів, корінь зими, її государ.

Зазвичай всі язичні божества були суворими, ось і слов'янські не виключення. Тому, щоб задобрити, щозими люди дарили їм дарунки. З часом язичеські обряди, звичайно, скасувалися. З повелителя холоду Студенець став розпорядником зимових свят і навіки оселився в казках і оповіданнях. Він з грізного поступово перетворювався на справедливого і доброго діда, і тепер уже не приходить за дарунками, а приносить їх сам.

У східних слов'ян представлений казковий образ Морозу - багатиря, коваля, який сковує воду "залізними морозами". Самі Морози часто ототожнювалися з буйними зимовими вітрами. Відомо декілька народних казок, де Північний вітер (або Мороз) допомагає подорожнім, що заблукали, вказуючи дорогу.

З часом з фольклору цей образ зробив крок в літературу, драматург Олександр Островський написав п'єсу "Снігуронька", Микола Некрасов - поему "Мороз, Червоний ніс", а карело-фіни - епос "Кальовала".

Сучасний образ Діда Мороза - добродушна і позитивна істота, без якої не обходиться жодне свято в будь-якій країні світу.

Снігуронька морозу не боїться!

Нашому Дідові Морозу по життю пощастило більше за всіх. У нього є мила помічниця Снігуронька, внучка Діда Мороза. Вона міцно пов'язана з Дідом Морозом як родинним зв'язком, так і сюжетним: вона з'являється на святі одночасно або майже одночасно з Дідом. Сприяє встановленню контакту між Дідом Морозом і дітьми.

Образу Снігуроньки в російському народному обряді не зафіксовано. У фольклорі образ Снігурки є: казка Снігуронька. У казці розповідається про те, що дівчинка Снігуронька, була зроблена з снігу, а потім ожила. Снігуронька як сезонний персонаж гине по казці з приходом літа.

З'явилася Снігуронька на світло в 1873 році, завдяки п'єсі - казці яку написав О. М. Островський - «Снігуронька». Але в п'єсі Снігуронька - дочка Діда Мороза. І приходить вона до людей з лісу. До створення зовнішнього вигляду Снігуроньки мали відношення декілька відомих художників: В.М. Васнецов, М.А. Врубель, Н.К. Реріх.

Сучасний вигляд Снігуроньки увібрала в себе окремі риси художніх версій всіх трьох майстрів кисті. Костюм Снігуроньки може бути різним: вона може бути в світлому довгому сарафані - плаття з обручем або пов'язкою на голові; у білому, витканому з снігу і пуху одягу, підбитому хутром; або в хутряній короткій шубці і шапочці; у коротенькому платті, облямованому хутром, пухом. У неї може бути розплетене волосся, одна або дві коси.

До 1935 року в ролі ведучої на дитячих святах Снігуронька ніколи не з'являлася. І лише на початку 1937 року Снігуронька почне фігурувати на рівних правах з Дідом Морозом. Вона стає посередницею між ним і дітьми.

Дід Мороз і Снігуронька увійшли до життя людей як обов'язкових атрибутів зустрічі Нового року, що настає. А Снігуронька як і раніше допомагає своєму вже давно немолодому дідусеві веселити дітлахів іграми, водити в ялинки хороводи і роздавати дарунки.

Казкове вбрання Діда Мороза

Костюм Діда Мороза теж з'явився не відразу. Спочатку його змальовували в плащі. На початок XIX століття голландці малювали його струнким курцем трубки, вдалим майстром прочищати димарі, через які він прокрадався до дітей дарунки.

В кінці того ж століття його одягнули в червону шубу, облямовану хутром. У 1860 році американський художник Томас Найт прикрасив Діда Мороза бородою, а незабаром англієць Теннієл створив образ добродушного товстуна. З таким Дідом Морозом всі ми добре знайомі.

На думку одного з дослідників образу Діда Мороза - кандидата історичних наук, мистецтвознавця і етнолога Світлани Василівни Жарникової - традиційний вигляд Діда Мороза, згідно прадавньої міфології і символіки кольору, передбачає:

Борода і волосся - густі, сиві (сріблясті). Ці деталі вигляду, окрім свого "фізіологічного" сенсу (старик - сивий) несуть ще і величезний символьний характер позначаючи могутність, щастя, благополуччя і багатство. Дивно, але саме волосся - єдина деталь подоби що не зазнала за тисячоліття жодних значних змін.

Сорочка і брюки - білі, льняні, прикрашені білим геометричним орнаментом (символ чистоти). Ця деталь практично загубилася в сучасному уявленні про костюм. Виконавці ролі Діда Мороза і костюмери вважають за краще закрити шию виконавця білим шарфом (що допустимо). На брюки, як правило, не звертають уваги або шиють їх червоними під колір шуби (страшна помилка!)

Шуба - довга (по щиколотку або по гомілку), обов'язково червона, розшита сріблом (восьмикінечні зірки, гуськи, хрести і інший традиційний орнамент), облямована лебединим пухом. Деякі сучасні театральні костюми, на жаль, грішать експериментами в області колірної гамми і заміни матеріалів. Напевно багатьом доводилося спостерігати сивоволосого чарівника у синій або зеленій шубі. Якщо так, знайте - це не Дід Мороз, а один з його багаточисельних "молодших братів". Якщо шуба коротка (гомілка відкрита) або має яскраво виражені гудзики - перед вами костюм Санта Клауса, Пер Ноеля або ще когось із зарубіжних побратимів Діда Мороза. А ось заміна лебединого пуху на біле хутро хоч і не бажана, але все таки допустима.

Шапка - червона, розшита сріблом і перлами. Облямівка (залом) лебединим пухом (білим хутром) з трикутним вирізом виконаним на лицьовій частині (стилізовані роги). Форма шапки - напівовал (кругла форма шапки традиційна для російських царів, досить пригадати головний убір Івана Грізного). Окрім ставного відношення до кольору, описаного вище, театральні костюмери сучасності пробували різноманітити прикрасу і форму головного убору Діда Морозу.

Трипалі рукавички або звичайні - білі, розшиті сріблом - символ чистоти і святості всього, що він дає зі своїх рук. Трипалість - символ приналежності до вищого божественного початку ще з неоліту. Який символьний сенс несуть сучасні червоні рукавички - невідомо.

Пояс - білий з червоним орнаментом (символ зв'язку предків і нащадків). В наші дні зберігся як елемент костюма повністю втративши символьний сенс і відповідну колірну гамму. А шкода ...

Взуття - срібні або червоні, шиті сріблом чоботи. Каблук скошений, невеликих розмірів або повністю відсутній. У морозний день Дід Мороз надіває білі, шиті сріблом валянки. Білий колір і срібло - символи місяця, святості, півночі, води і чистоти. Саме по взуттю можна відрізнити справжнього Діда Мороза від "підробки". Більш-менш професійний виконавець ролі Діда Морозу ніколи не вийде до публіки в черевиках або чорних чоботях! В крайньому випадку він постарається знайти червоні танцювальні чоботи або звичайні чорні валянки (що, безумовно, не бажано).

Кришталеву палицю Дід Мороз завжди носить з собою. По-перше, щоб легше було по заметах пробиратися. А по-друге, по легендах, Дід Мороз, ще будучи "диким Морозко", цією самою палицею морозив людей.

Мішок з дарунками - пізніший атрибут. Багато дітей вірять, що він бездонний. В усякому разі, Дід Мороз ніколи нікого до мішка не підпускає, а сам дістає з нього дарунки. Робить це він не дивлячись, але завжди вгадує, хто який дарунок чекає.

Дід Мороз пересувається пішки, по повітрю або на санях, запряжених трійкою. Любить також розтинати рідні простори лижним ходом. Випадків з використанням оленів не зареєстровано. А ще Дід Мороз ніколи не носить окулярів і не палить трубку!

Де живе Дід Мороз?

Саме по цьому питанню існує маса легенд. Деякі стверджують, що він родом з Північного полюса, інші - з Лапландії. От же - живе десь на Крайній Півночі, де круглий рік зима. Хоча в казці В. Одоєвського "Мороз Іванович" Мороз Червоний Ніс по весні перебирається в колодязь, де "і влітку студено".

Ця версія не задовольнила відомого індійського вченого Балу Гангадхара Талака, на початку ХХ століття цей прибічник ідеї індоєвропейської культурної єдності провів дослідження і з'ясував, що "прабатьківщиною" Діда Мороза є північ Східної Європи. Основа світобачення, що зародилася тут, дійшла через тисячоліття і зберегла свої традиції в глибинці північно-східної Вологодчини. Отже вибір столицею казкового Діда Мороза міста Великий Устюг, що в Росії, має під собою глибоку наукову основу.

Ялинка

Ну а з ялинкою взагалі плутанина виходить. Красива і нарядна, вічнозелена, вона в стародавній Русі була чомусь деревом смерті. Головним деревом слов'ян - уособленням добрих сил споконвіку був дуб. Так було до 1 січня 1700 року. Саме цього дня за наказом Петра I почали зустрічати Новий рік під нарядною ялиночкою і прикрашати житло ялиновими гілками. До нього літочислення вели від створення світу, і Новий рік зустрічали 1 вересня.